Джерела інфекції і шляхи зараження

Деталі: Опубліковано: Четвер, 17 вересня 2020, 14:06

Джерелами інфекції можуть бути різні середовища і предмети як живої, так і неживої природи. Найбільш часто патогенні та умовно-патогенні мікроорганізми проникають в організм людини із забрудненою водою та їжею. Але джерелами паразитів можуть бути хворі тварини, люди, носії та реконвалесценти, а також їх виділення, предмети побуту тощо. Залежно від джерел інфекції розрізняють такі форми хвороб: антропонозні, зоонозні, зооантропонозні та сапронозні.

Антропонозні (від грец. anthropos – людина, nosos – хвороба) – це хвороби, що уражують тільки людей і передаються від однієї особи до іншої. До цієї групи інфекцій належать холера, черевний тиф, дизентерія та інші.
Зоонозні (від грец. zoon – тварина, nosos – хвороба) – це захворювання, що виявляються тільки у тварин, наприклад, чума рогатої худоби, куряча холера, чума свиней, гемофілія коней тощо.
Зооантропонозні хвороби розвиваються як у тварин, так і у людей. До них належить велика кількість захворювань (близько 100) і найбільш розповсюджені серед них є туляремія, бруцельоз, лептоспіроз, чума, туберкульоз, сказ, ящур, сибірська виразка, токсоплазмоз, трипаносомоз та інші.
Сапронозні (від грец. sapros – гнилий, nosos – хвороба) – це хвороби, що викликаються вільноживучими мікробами (в основному бактеріями і грибами), розповсюдженими на поверхні грунту та гнилих залишках рослин. До цих інфекцій відносять легіонели, йєрсінії, деякі вібріони та морські мікроорганізми.
Наведена вище класифікація досить умовна. Особливо це стосується обмеження кола хазяїв збудника. Еволюція мікроорганізмів іде у напрямку поширення кола живих істот, які можуть бути уражені мікробами. Так, Chlamydia psittaci, яка була спочатку описана як збудник хвороби хвилястих папуг та інших птахів, зараз виявляється при важких бронхітах та пневмоніях у людей. На Україні був виділений надвірулентний штам К цього виду хламідій від жінки, померлої від пневмонії. За останні 30 років були описані нові інфекційні агенти з дуже широким колом хазяїв, наприклад, австралійська Х-лихоманка, збудник якої виявляється у комах, птахів, ссавців та людей; дуже швидко до різних ссавців адаптується ВІЛ (на нього хворіють люди, мавпи, кішки, а можливо собаки і свині). З’явився новий погляд на інфекції рослин та тварин. Так, з деяких злакових культур виділяють віруси, які мають дуже велику генетичну спорідненість з вірусами, здатними викликати захворювання у людей, особливо у країнах з тропічним кліматом.
Зараження людини патогенними мікроорганізмами найчастіше відбувається через поверхню тканин та органів, які сполучаються з навколишнім середовищем: через слизові оболонки носу, глотки, очей, дихальних, травних та видільних шляхів, а також через пошкоджену шкіру. Слід відзначити, що нормальна нетравмована шкіра є досить міцним барיєром для багатьох збудників хвороб. Однак навіть мікроскопічні травми, укуси комах, укол голкою, розчісування можуть стати причиною зараження. Найбільш часто відбувається ураження слизових оболонок. При цьому інфекція може розвиватися на поверхні епітеліальних клітин, в середині них та проникати далі крізь них усередину організму.
Для кожного збудника характерний свій переважний шлях зараження, який залежить від “вхідних воріт” інфекції. Це визначає, з якою швидкістю буде розвиватися інфекційний процес. Але поряд з найбільш переважним шляхом зараження можливі інші способи проникнення мікроба у макроорганізм. Найбільш розповсюдженими шляхами передачі інфекції є:
- повітряно-краплинний або повітряно-пиловий – мікроорганізми потрапляють в організм хазяїна аерозольним способом;
- фекально-оральний – збудники виділяються з випорожненнями та сечею хворих та можуть потрапляти аліментарним шляхом (через рот) при використані інфікованої їжі або води;
- трансмісивний – це шлях передачі збудника черех укуси кровососних комах (іксодових, гамазових, червонотілкових кліщів, комарів, москитів тощо;
- контактний – зараження відбувається шляхом прямого контакту з хворим чи носієм, а також непрямим контактом через забруднені предмети побуту;
- статевий шлях передачі інфекції;
- парентеральний шлях зараження, характерний для передачі інфекції через нестерильне медичне обладнання, ін’єкції, хірургічні операції, переливання крові тощо.
- вертикальний шлях передачі спостерігається при зараженні плоду від матері через плаценту, а також під час пологів та відразу після них.