Паразитарні хвороби. Саркоцистоз тварин
- Деталі
- Опубліковано: Понеділок, 04 травня 2020, 10:03
Зооантропонозне, частіше безсимптомне захворювання свійських і диких ссавців, птахів, земноводних, а також людини, яке супроводжується ураженням внутрішніх органів і м'язів. Хвороба спричиняється одноклітинними організмами, що належать до роду Sarcocystis. У видових назвах збудників поєднані назви проміжного та активного хазяїнів Sarcocystis bovihominis, S. bovicanis та ін.
В організмі проміжних хазяїв саркоцистоз локалізуються смугастих м'язах та серці у вигляді цист. Вони можуть мати мікроскопічні розміри (мікроцити ) або досягати 2-х сантиметрів і більше (макроцисти). Форма цист еліпсоподібна, веретеноподібна, овальна, мішкоподібна.
У тонких кишках дефінітивний хазяїн утворюються тонкостінні ооцисти, в яких знаходяться спороциста з чотирма спорозоїдами в кожній. Розмір ооцист 12-17×11-14 мкм, спороцист 11-14×7-9 мкм.
Саркоцистоз тварин поширений у всіх країнах світу, в тому числі й в Україні. Екстенсивність саркоцистозної інвазії серед жуйних становить 100 %. Поширення інвазії спричинюють наявність значної кількості собак і котів на фермах, відсутність облаштованих убиралень, низька якість ветеринарно-санітарної експертизи м'яса, несвоєчасна утилізація трупів та відходів забою тварин. Чинниками передачі збудників є корм, вода, забруднені ооцистами й спороцистами. Механічними переносниками паразитів можуть бути деякі види комах-копробіонтів і птахи. Сезонність хвороби не виражена. Ураження саркоцистами реєструють у молодняку з 2—6-місячного віку. З віком тварини показники екстенсивності та інтенсивності інвазії зростають.
При спонтанному зараженні саркоцистоз має переважно хронічний (латентний) перебіг, що ускладнює діагностику. З клінічних ознак відмічають виснаження, блідість видимих слизових оболонок, набряк міжшелепового простору, екзофтальм, у корів — різке зниження молокопродукці.
Гострий і підгострий перебіги виникають у разі експериментального зараження. При цьому спостерігається значне підвищення температури тіла, максимальний пік якої збігається з утворенням меронтів другої й третьої генерацій, пригнічення, анорексія, слабкість, тахікардія, тахіпное, пронос, спрага, можливі аборти.
У дорослих м'ясоїдних тварин саркоцистоз не має виражених клінічних ознак навіть після багаторазового згодовування ім сирого м'яса, інтенсивно інвазованого саркоцистами.
Зажиттєва діагностика саркоцистозу складна і грунтується на епізоотологічних даних, клінічних ознаках хвороби. Застосовують серологічну діагностику. Вирішальне значення має виявлення макроцист у м'язах (стравоходу, язика,серця, діафрагми, скелетних) при розтині трупів чи ветеринарно-санітарній експертизі туш. Для виявлення мікроцист роблять зрізи м'язових волокон завбільшки з рисове зерно, забарвлюють фарбою Гімза, метиленового синього, генціанвіолету і досліджують іх компресорним методом, розглядаючи за малого збільшення мікроскопа, Саркоцисти забарвлюються в темно-синій колір, м'язи — у блакитний.
Лікування розроблено недостатньо. Одержано позитивні результати при застосуванні препаратів на основі ампроліуму щодня в дозі 100 мг/кг упродовж семи діб та парентеральних форм сульфаніламідів у комбінації з триметапримам.
Профілактика саркоцистозу має бути спрямована на розрив біологічного ланцюга передачі збудника від дефінітивного до проміжного хазяїна і, навпаки, шляхом дотримання ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних правил. Трупи тварин і відходи забою утилізують або закопують у землю на достатню глибину. Відловлюють безпритульних собак і котів, не допускають іх на території тваринницьких ферм, кормокухонь, приміщень для кормів. На всіх фермах мають бути обладнані вбиральні.